ДНІМ RIP Репутаційне 3

Продовжується ганебна епопея довкола скандалу з виборами директора Дніпропетровського національного історичного музею. Як поведе себе керівництво облради?

ДНІМ
RIP
Репутаційне 3

Звісно, постає питання – а що тут такого? Ну пропхали на посаду сумнівну постать із сумнівними вихідними даними. Ну і що? Чи ми такого не бачили?
Як не з одними заслугами, так з іншими. Ну і Бог з тим, що результат діяльності нульовий. Так же ж людину гарну до справи приставили.

Ну і нікому не має бути справи до того, що шанована пані, безсумнівно у вигляді жарту, пообіцяла хлопцеві відкрутити те, що православні на Пасху фарбують. Ми все не так зрозуміли. І те, що бачення оновлення музею новоявленої директорки базується на її відвідинах різноманітних музеїв – то дійсно нове слово у музейництві.

А от наскільки голова облради готовий пожертвувати своєю репутацією сформувавши чи дозволивши сформувати значну частину комісії з потрібних людей – питання інше. Якщо відповідальні члени комісії не перевірили дані переможниці ( і там питання не тільки в терміні «роботи» в культурі), то їм оголосять догану на словах? Чи голова облради – не гравець, а теж тільки фігура? І яке місце в цьому фарсі посідає оточення голови ОДА?

Вчора депутатська комісія обради вирішила не вносити до порядку денного сесії облради ця гомеричну постать. Подивимось далі – чи є депутатський корпус області відповідальним, або він є отарою.

І постає багато додаткових питань до групи, яка вломилася до музейного очільництва, а саме до створювачів експозиції, присвяченій АТО. Щодо власне отієї експозиції і ситуації навколо неї. Звісно, дуже багато чого створене на волонтерських засадах. Але гроші з обласного бюджету і на створення продукту тоді, і на використання його зараз не тиснуть совість? Чи настав час віддавати борги і виставляти рахунки за волонтерство?

Волонтерство, меценатство, ентузазізм – це важливо і потрібно. Але дітей ведуть до педіатра, коли зуби болять – ідуть до стоматолога, а не до проктолога. А от коли патологоанатом очолює реанімацію – тоді стає зовсім цікаво.

Спостерігаючи цей процес, хочу звернути увагу на те, що музеї, захоплені швондер-комендами подібним чином опиняються в ізоляції і контактують виключно між собою, оскільки незважаючи на всі негаразди в українській музейній галузі, музейництво – це ентузіазм професіоналів, а кшатрії й брахмани не сідають за один стіл із шудрами.

Віктор Векленко

і