ДРУЖИНА ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА

ЯКОЮ БУЛА ДОЛЯ ДРУЖИНИ ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА?
В одного з найближчих сподвижників українського гетьмана Богдана Хмельницького, довголітнього полковника Війська Запорозького, а потім і його найвищого достойника Петра Дорофійовича Дорошенка доля видалась досить схожою з долею Великого Богдана.

Він так само, як і його знаменитий попередник, гетьманував близько десяти років, його теж спочатку дуже любили у народі і називали “Богом даним”, йому також доводилося вибирати зовнішньополітичну орієнтацію між королем, царем і султаном, і він так само, як і Богдан, був неодноразово одружений.

Ім¢я першої дружини Дорошенка не збереглося в історичних анналах. Вдруге він пов¢язав своє життя з родовитою племінницею власного патрона Б.Хмельницького, двоюрідною сестрою його сина Юрія (який також свого часу встиг потримати булаву) Любов¢ю Павлівною Яненко. З нею він прожив багато років –приблизно з середини 50-х до середини 80-х років XVII століття. Як виявилося невдовзі після одруження, Люба була небайдужою до “зеленого змія” й, поки її чоловік перебував у військових походах, напивалася і, як засвідчує тогочасний документ, “робила різні злодійства”. Сторінки архівних документів не розкривають суті “злодійств” п¢яної гетьманської дружини. Хоча можемо впевнено стверджувати про її невірність, з огляду на те, що Петро Дорошенко згідно старовинного звичаю неодноразово “накривав її чорним платтям”, але завжди пробачав своїй молодій дружині такі сімейні гріхи. Очевидно, він її все-таки міцно кохав.

Якнайкраще це може засвідчити один маленький епізодів з їхнього подружнього життя, коли невірна дружина Дорошенка певний час перебувала в неприємній (хоча й почесній) ролі заручниці, а люблячий чоловік у цей час добивався її звільнення, незважаючи на попередні “заслуги” Люби. Це трапилося після того, як у 1676 році гетьман П.етро Дорошенко добровільно склав булаву на користь свого суперника Івана Самойловича. Останній на вимогу московського царя Олексія Михайловича в березні 1677 року відправив свого довголітнього суперника в почесне заслання до Москви, а його дружину разом з матір¢ю і братами Дорошенка залишив поближче до себе – переселив їх з Чигирина у містечко Сосницю на Чернігівщині. Таке поводження з рідними своїх реальних чи потенційних противників було досить поширеною практикою у ті часи. Це робилося задля того, щоб мати певний політичний вплив на своїх теперішніх або майбутніх супротивників. Так, наприклад, сини самого Самойловича деякий час перебували почесними заручниками в Москві. Один із синів його нещасливого попередника, гетьмана Михайла Ханенка, знаходився в тій же ролі при дворі польського короля у Варшаві, другий – у турецького султана в Стамбулі, а третій – у полоні в того ж таки Дорошенка. Довгий час І.Самойлович утримував ще одну поважну заручницю – дружину правобережного гетьмана Андрія Могили, але про цю історію трохи згодом.
Перебуваючи з початку весни 1677 року в Москві, Дорошенко неодноразово звертається до царя проханням відпустити дружину додому. Олексій Михайлович йде назустріч екс-гетьману й висилає до Батурина свого посланця піддячого Василя Юдіна з метою залагодження цієї справи. Протягом травня царський представник намагався добитися згоди від І.Самойловича про відправку Люби до Росії. Але лівобережний гетьман під різними причинами відмовляв йому в цьому. Найголовнішим аргументом був той, що Петро не звернувся особисто зі своїм проханням до Самойловича. Навпаки, Дорошенко прислав до Батурина лист, в якому просить клопотатися про його повернення в Україну. А тому, відзначав гетьман у розмові з Юдіним, “до Петра Дорошенка йому гетьману посилати насильно жінку його неможливо…, а в листі (Петровому) написано, що буцімто велено жінку його прислати по указу царської величності, і щоб гетьман (Самойлович), взяв його у маларосійські міста…”. Розуміючи, що йому чиняться перепони у виконанні царського завдання, В.Юдін відвідує матір і братів Дорошенка й просить їх відпустити Любу до Москви. Ті відповіли, що це повинен вирішити І.Самойлович. А через деякий час до гетьмана прийшов брат Петра Дорошенка Андрій й розповів йому наступне: “…і по від¢їзду його Петровому до великого государя в Москву, почала вона (дружина Люба) пити жахливо і без відома його Андрійова ходити і чинити злодійства. І нині, приїхав до Сосниці, наказав він Андрій їй збиратися їхати до брата Петра. І вона при батькові своєму Яненку говорила йому Андрію з криком: буде її він до Москви насильно посилати, і брат його Петро недовго буде на світі жити. І він Андрій, почувши від неї такі слова, бив чолом гетьману, щоб її до брата тимчасово не відсилати”. Після цього Андрій оголосив Самойловичу і присутньому у гетьманській канцелярії російському піддячому Юдіну, що напише про всі злодіяння своєму братові Петрові до Москви, щоб той остаточно вирішив долю своєї дружини. А до того часу він радить не відпускати її з України.

Йдучи назустріч настійливим проханням Дорошенка, російський цар висилає до Батурина ще одного свого представника, але тепер вже рангом вище – стольника Олександра Карандєєва. Він прибув у гетьманську столицю 5 липня 1677 року. А вже через два тижні дружина Дорошенка вирушила до Москви , а з нею, згідно документу “…8 скарбних возів, ридван і коляска, а під тими возами по 2 коней у возі. 5 возів з усякою рухляддю, по одному коню в возі… Провожатих з нею (дружиною Петра) 6 чоловік і прислужниця; і він Олександр (Карандєєв) поставив біля неї 8 людей”. 28 липня того ж року Люба Дорошенко нарешті приїхала до свого чоловіка. Разом Петро і Люба прожили ще деякий час у наданому царем будинку. Але невдовзі, десь близько 1685 року, “малоумна” (так писав про неї Петро у листі до Самойловича) дружина екс-гетьмана вмерла. Петро Дорошенко недовго горював і одружився втретє на Агафії Єропкіній.
Автор: доктор наук Тарас Чухліб

потрібне