Дорогі друзі! Наші митці та майстри в біді та потребують підтримки та помочі!
Несподівана дурнувата ситуація склалася в Інституті народознавства НАН України. Салон «РАВЛИК», що 30 червня відзначив свої 28 роковини – єдиний у Львові, що витримав стільки часу, ні разу не принизившись до чужоземного виробу – та мою колегу Оксану Боднар, прекрасну людину, щиру та приязну берегиню духу салону.
З 22 травня КМ України дозволив і нашу діяльність, що відбувається на основі чинного Договору Оренди. Згідно законодавства, тільки і виключно салон на орендованій частині приміщень несе відповідальність за дотримання карантинних заходів. Аж раптом, прикриваючись турботою про карантинну безпеку співробітників (так – так: від заражених картин ізолювати, в магазини не ходити, транспортом не їздити, дітей не цілувати, сексом не займатися – до болі знайоме «не пущать»?), керівник Інституту пан С. Павлюк ПОВНІСТЮ заблокував працю салону, доступ художників до своїх виробів – та навіть здійснення податкових платежів! Водночас по фойє безперешкодно пересуваються якісь зовсім сторонні особи.
Твори художників та майстрів ( це сотні тисяч грн. тільки грошової вартості) – під загрозою розкрадання чи пограбування. А колегу Оксану – прекрасну людину, щиру та приязну берегиню духу салону яка повністю присвятила себе (вже 26 років!) праці в салоні , поставлено на межу існування. Понад два місяці самодурства – і повного ігнорування звертань самих художників, громадських організацій, що пробують захистити право, та й здоровий глузд!
Розумію, що для властолюбця – пригнобити беззахисну жінку чи неорганізованих художників – радість давно нереалізованого «его»…
Але – навіщо нищити ледь живу українську культуру!? У Львові? І це – не совковоподібне узагальнення, а прикра багаторічна історія витискання з Інституту мислячих людей – десятки пішли геть, часто зі скандалами, іноді – з судами – завжди програшними для Інституту.
І трішки про «РАВЛИК». Звісно, багато хто чув про таємничі древні підземелля Львова, правда? Найзагадковіше – під колишнім костелом єзуїтів…Шість років нашої праці без вихідних, 29 вивезених «камазів» сміття та землі, легальні археологічні розкопки професіоналів та дещо відновлені стіни – і з завалених льохів постав новий – це у Львові! – екскурсійний об’єкт , родзинка новоствореного туру «Підземний Львів» – а водночас галерея, де експонувалося за 2004 – 2013 роки понад 30 виставок. Початок всіх екскурсій був у фойє Інституту з рекламою музею . У винагороду я був суворо попереджений – « Равлику» підняли орендну плату майже вдвічі. Не збагнув…
«Львів – місто левів» – знають усі! А що це означає? «РАВЛИК» 6 років шукав, описував та систематизував львівських левів. А з 2011 року львівяни пишаються 4500 тисячами левів міста – суворих та ніжних , замислених та усміхнених – які охороняють наше місто … і описані в книзі «ЛЕВИ ЛЬВОВА» : 400 сторінок, 1500 ілюстрацій, маршрути по місту у пошуках левів читачами. В покарання «Равлику» знову підняли орендну плату!!
Між тими проектами ми передали Музею Майдану на його відкритті ( хто був – пам’ятає!) близнюка писанки – «яйця-райця» , врученого сотникам Майдану за тиждень до втечі Януковича та розтрощеного беркутівцями під час штурму Українського Дому, а також – виготовляли для найповажнішої правозахисної організації країни, Української Хельсінської спілки з прав людини їх відзнаки чесним та порядним суддям…
Але що підкосило психіку директора – три останні роки, майже третина серед УСІХ дитячих груп з цілої України, що відвідали Етнографічний музей – прийшли саме завдяки майстер – класам «РАВЛИКА» із виготовлення шоколадних львівських левчиків ( Київський Музей книги пам’ятає цей майстер – клас, чи не так?) . Вони приносили понад 100 000 грн в касу музею щорічно. Мабуть це вразило пана С. Павлюка найбільше – і хіба це можна стерпіти??
Ясно, що я піду із цього смердючого болота. Але художники, берегиня салону потребують захисту, їх треба зберегти і за них я воюватиму. Підтримаєте?
Наостанок, скажу оптимістичне – і таке, що можна буде скористатися музеям по всій Україні. Форми для майстер-класів я виготовляв сам, за власними ноу хау, на невеличкій установці. Зараз я працюю над виготовленням нового обладнання, яке дозволить будь кому одержати для власних потреб, за власними розробками свої форми – та виготовляти і/або проводити майстер класи для туристів з власноруч зроблених сувенірів із шоколаду, тіста, гіпсу. Додаткові кошти не завадять жодному музею ( крім самозакоханих «розумників», звісно!) – чи не так? Всередині осені зявляться перші зразки українських казок ( Івасик Телесик, Яйце Райце, Царівна Жаба, Коза Дереза) – а опісля – робіть собі добре!