Лицарі честі, мови і духовності. Українська мова і козацтво – невіддільні!

До Дня українського козацтва пригадаємо роль козаччини в утвердженні української мови, бо багато мовних процесів почалося з козацьких часів

Козацтво можна вважати воістину українським феноменом. Воно стало причиною – в найкращому розумінні – багатьох процесів у нашій державності і практично утвердило нас як народ.

До Дня українського козацтва пригадаємо роль козаків в утвердженні української мови. І на це є дві причини: якщо козаки у чомусь відігравали значну роль, значить, ця справа необхідна і потрібна народу. І, по-друге, хотілося б, щоб наша мова в нашій країні звучала вільно і була самодостатньою, тому вклад козацтва у її розвиток послугує нам як приклад і, певною мірою, як заповіт.

Вкотре повторювати, що без мови нема нації, нема сенсу: це знає кожен свідомий громадянин. І це дуже добре знали козаки, обов’язковою умовою прийнятя до війська в яких було знання української мови.

Наша мова і дух козацтва – нерозривні між собою

Сергій Коваленко, воєнний історик, літератор, видавець:

“Справа в тому, що українське козацтво за своїм походженням – інтернаціонал в хорошому смислі цього слова. У 14-му сторіччі, коли воно почало творитися на службі в Литовському великому князівстві з тюркського, умовно кажучи, козацтва, в якому був великий домішок північно-кавказьких народів (звідси назва міста Черкаси), староукраїнська мова стала для всієї цієї багатонаціональної збираниці мовою інтернаціонального спілкування.

Адже відомо, що державною мовою в Литовському великому князівстві була мова староукраїнська (руська). Ця мова, власне, і об’єднала ту частину “тюркського” козацтва, яка пов’язала себе з Литовським великим князівством, і зробила його (козацтво) ядром в утворенні новочасної української нації. Непочатий край роботи для мовознавчих досліджень. Адже в козацькій мовній культурі, зафіксованій в джерелах, до нас дійшли певні історичні мовні традиції. Саме козацтво внесло до української культури усвідомлений його і її носіями дух свободи“/

null

“Кримський Запорожець”Фото з “Вікіпедії”

“В основі можуть бути написи на картинах “Козак Мамай”. Це автентика. Що ж до козацьких дум, то там можуть бути часові зміни. Хорошим зразком тогочасної козацької лексики може бути також автентичний текст “Літопису Самовидця”.

Щодо написів під Мамаями в контексті нашої мови – у них виявляється її неповторний дух. Дух свободи й гідності. Наша мова і дух козацтва – нерозривні між собою.

І ще справжньою перлиною “козацької” української мови є “Літопис Самовидця”. Його мова особисто мене просто заворожує”, – каже історик і літератор Сергій Коваленко. 

null

Козацькі слова – козацька духовність

Реалії козацького буття, позицій і боротьби, їх побуту дуже вплинули на розвиток і утвердження нашої мови. Давайте виділимо найочевидніші моменти, спираючись на дослідження мовознавця, лексикографа, фольклориста В. А Чабаненка (1937 – 2014):

1. Військова діяльність козаків зафіксувалася в нових на той час для українців словах і словосполученнях:  битва, бійниця, булава, бунчук, варта, ватаг (ватажок), відсіч, військо, військова музика, військовий табір, військовий трубач, галера, гармата, гармаш, гаківниця, гетьман, джура, довбиш, дріб, загін, залога, зброя, козак,  кошовий та інші.

2. Побут, звичаї господарювання козаків: махан, загреби, малай, варенуха.

3. Козаччина залишила багато свого в топонімії. Майже у всіх областях України зустрічаються власні географічні назви (населені пункти, ріки, потоки, балки, урочища та ін.), які семантично пов’язані із цим історичним явищем. До таких топонімів слід віднести назви населених пунктів: Атаманське (Сумщина), Бунчуківка, Гарматівка (Луганщина), Гетьманівка (Харківщина), Гетьманка (Полтавщина), Гетьманці (Одещина), Запоріжжя (Луганщина, Дніпропетровщина, Донеччина, Кіровоградщина, Херсонщина, Чернігівщина) і також багато інших.

3. Назви, що виникли за часів козаччини, знаходимо серед мікротопонімів, поширених на території колишніх Вольностей Війська Запорозького Низового. Особливо багато їх у Самарських плавнях і в затопленому Каховським водоймищем Великому Лузі (Бандура, Богуш, Лободиха, Нова Сисина, Павлюк, Скарбна, Суха Шабельна, Тарас, Хмельницька.

4. Козацька мовотворчість у царині антропонімії. Можна з цілковитою певністю сказати, що вона відіграла провідну роль у становленні системи українських прізвищ і прізвиськ та в набутті цією системою яскраво виражених національних своєрідностей.

Один із сучасників останньої Січі, 97-річний Микита Корж, у 1827 розповідав Олексі Стороженку таке: “Наші запорожці були народ веселий, сказано – вольний: любили і жарти, і сміхи; ледве було підстережуть що-небудь особливе в чоловіку або що-небудь таке зробить не до шпети, то зараз йому і прізвище приложать. Спалить курінь – от він і Палій, не проворний – Черепаха. Малого на сміх прозвуть Махина, а здоровенного – Малюта. І мене прозвали Коржем от з чого: раз повертався з товаришами з Нових Кодаків у Кіш, проїжджаючи біля могили Чортомлика, недалеко од Коша, де тепер Покровська слобода, схотілось нам з неї глянути на Кіш. От ми й зійшли по протоптаній стежці на самий верх, а могила була дуже висока і крута. Наглядівшись, стали сходить по стежці, а я змолоду був дуже швидкий і метнувся навпростець; як посковзнувся – трава, бач, присохла, так слизька – та так як прослався, зверху аж до самого низу скотився боком, мов той корж: от мене і прозвали Коржем. Приїхавши, розказали козакам і хрещеному батькові, так він і каже: “Та нехай буде і Корж. Що ти будеш, сину, тут робить, коли тут така поведенція? Терпи, хлопче, будеш козаком, а з козака зробишся і отаманом: з посміху люди бувають!”

Свідчення М. Коржа доповнює видатний козакознавець Д. Яворницький: “З природних якостей, властивих справжньому українцеві, запорожці відзначались умінням майстерно розповідати, вміли підмічати смішні риси в інших і передавати їх в жартівливому, але ні для кого не образливому тоні… Цією рисою запорозьких козаків частково пояснюються й ті дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили в Січ: Гнида, Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст, Держихвістпістолетом тощо”

5. Фразеологія: “Де козак – там і слава”; “Козацькому роду нема переводу”; “Степ та воля – козацька доля”.

6. Серед козаків, зокрема запорозьких, дуже високий престиж мала рідна, українська мова. її добре знання було неодмінною умовою при вступі до низового товариства. Але разом із тим, скажімо, в Січі великою повагою користувались іноземні мови й ті, хто цими мовами володів. Це, звичайно, впливало на характер міжмовних контактів у козацькому середовищі. Впливало також і те, що козацькі драгомани (перекладачі) були майстрами своєї справи, а кошова, гетьманська і почасти полкова канцелярії вели дипломатичне листування польською, латинською, німецькою, французькою, угорською, турецькою, кримськотатарською та російською мовами. Крім того, в школах Війська Запорозького і Гетьманщини викладали латинь, старогрецьку і старослов’янську мови.

7. Вплив козаччини на українську мовну дійсність слід розглядати й оцінювати в контексті тих міцних зв’язків, які здавна існують між явищем українського козацтва й духовністю українського народу взагалі.

null

Мова і козацтво – невіддільні!

Любов Сердунич – письменниця, фольклористка і просвітительниця, вивчає причинно-наслідкові мовні процеси давно, наполегливо і цілеспрямовано. Її мета – утвердження мови в усіх її правах, силі та величі. На запитання Еспресо.TV вона відповідає зі знанням справи.

– Ваші, пані Любове, міркування про мову у контексті козацької тематики. Козаки й українська мова.

– Однозначно, що козаки розмовляли українською.

– А в них це була принципова позиція? Адже документи їхні були різними мовами…

– Та були й московинською, коли ми “поєдналися” (пішли під Москву). Але то документи, а козаки говорили українською.

– То мова для них була принциповою? І взагалі: які стосунки були у козаків з мовою?

– Козаки говорили тільки українською! Хоча були на Січі і знавці різних мов. Інша річ – документи. Якщо вони йшли на Московію, то, звісно, змушені були писати московинською.

– Я читала, що у них була така умова: приймати до війська тих, хто знає українську.

– Вважаю, що це було органічно, само собою зрозуміло і навіть не обговорювалось. Серед козаків, зокрема, запорізьких, рідна, українська, мова мала дуже високий престиж. Справді, володіння нею було неодмінною умовою при вступі до козацького товариства. Водночас на Січі великою повагою користувалися й ті, хто володів іноземними мовами, бо це впливало на міжмовні контакти у козацькому середовищі і зовнішні зв’язки.

Козаки не лише користувались українською, для більшости з них – рідною, а й впливали на її творення. Бо такий феномен як козацтво не міг не збагатити її словниковий запас. І тому в Україні досі – безліч топонімів і мікротопонімів із козацькими назвами.

А скільки людей отримало прізвища (спершу – прізвиська) з легкої руки козаків! І вони теж – власне українська лексика, народна. Мало того! Під заступництвом козацтва довгий час перебували братські школи й колегіуми, навіть Києво-Могилянська академія з її знаменитою друкарнею. Отже, козацтво значною мірою сприяло розвиткові освіти (в т. ч. й мовної), розбудові мовознавчої науки в Україні. Вплив козаччини на українську мовну дійсність великий. Тож можна однозначно сказати: українська мова і козацтво – невіддільні.

ТЕТЯНА ЗІНЧЕНКО 

і

RSS музеї україни

  • Аккерманську фортецю на Одещині планують внести до списку ЮНЕСКО
      Про це повідомило Суспільне, з посиланням на сайт публічних закупівель Рrozorro. «Комунальне підприємство «Акермантурінвест» оголосило тендер на підготовку документів для внесення Білгород-Дністровської фортеці до переліку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО», — йдеться у повідомленні. Тендер оголосили 2 жовтня. На збір документів для внесення фортеці до списку ЮНЕСКО планують витратити 355 тисяч гривень з обласного бюджету. […]

натисни – підтримай

цікаве