Як Європа складає санкційні списки

Євросоюз вкотре запровадив санкції проти Росії, цього разу – через отруєння Олексія Навального. Різні російські посадовці та бізнесмени перебувають під санкціями вже шість років, але політика Москви відтоді кардинально не змінилася. У чому тоді сенс обмежувальних заходів і як працює санкційний механізм ЄС? – ввс

Євросоюз є учасником понад 40 обмежувальних заходів, причому деякі з них запровадили відповідно до резолюцій Ради Безпеки ООН.

Санкції щодо Росії розширюють з 2014 року, вони переважно пов’язані з анексією Криму та підтримкою Москвою самопроголошених республік Донбасу. Ще кількох людей додали до списку після отруєння у Солсбері колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля та його доньки Юлії.

Російська влада традиційно скептично ставиться до обмежувальних заходів, публічно заявляючи, що санкції не працюють.

“Суть санкцій ЄС не в тому, щоб підірвати економіку країни чи завдати їй істотної шкоди, – каже ВВС чинний урядовець Євросоюзу. – Суть в тому, щоб донести політичне послання, меседж, та чітко окреслити, що саме нас не влаштовує у поведінці країни, проти якої запроваджують обмеження”.

Про те, як поповнюють санкційні списки, кореспонденти ВВС поговорили з трьома чинними посадовцями ЄС і одним колишнім європейським дипломатом. Усі вони говорили на умовах анонімності, оскільки не уповноважені давати коментарі пресі.

Усі співрозмовники ВВС підкреслювали, що санкції ніколи не спрямовують на звичайних громадян, їхня мета – змінити поведінку керівництва тієї чи іншої країни. Саме тому обмеження намагаються робити якомога більш прицільними.

Як складають санкційні списки?

акції протесту в Москві

Робота над списком санкцій – це багатоступеневий процес. Зазвичай пропозицію щодо обмежень озвучують на засіданні Ради Європейського союзу. По суті, це нарада за участю міністрів всіх 27 країн-членів ЄС – у цьому випадку міністрів закордонних справ.

Потім міністри повертаються до своїх країн, обговорюють це питання і готують пропозиції щодо внесення тих чи інших осіб і компаній до списку. На цьому етапі до роботи долучаються інші відомства: міністерство фінансів, мін’юст, МВС.

“Звичайно, не всі країни однаково активні у цьому питанні. Хтось може повернутися до спільної наради ЄС, умовно, з двома прізвищами, а хтось з величезним списком. Усі діють залежно від своїх національних інтересів та важливості для них цієї теми”, – розповів один з посадовців Євросоюзу.

“З мого досвіду, у питаннях антиросійських санкцій активними були, наприклад, країни Балтії та Великої Британії. Вони привозили доволі великі списки на обговорення”, – згадує колишній дипломат однієї з європейських країн.

За його словами, важливу роль у цьому процесі відігравали Німеччина і Франція – традиційно активні та впливові у питаннях зовнішньої політики Євросоюзу. Але їхні рекомендації, за словами колишнього дипломата, були більш стриманими, ніж пропозиції Британії та країн Балтії.

люди стоять у колі

За словами співрозмовників ВВС, в обговоренні санкційних списків нерідко беруть участь і представники розвідки. Формально їхні зауваження мають рекомендаційний характер, оскільки, за правилами ЄС, підстави для внесення якоїсь людини до списку мають бути загальнодоступними.

“Насправді буває так: МЗС і, наприклад, мінфін складають список на основі своїх знань про тему і відкритих даних. А потім приходять хлопці з розвідки і кажуть – ось вам ще прізвища людей, які, за нашими даними, також причетні до цього питання. Пошукайте, будь ласка, у відкритих джерелах якісь відомості, на підставі яких цих людей можна додати до списку. І ми шукаємо”, – розповів посадовець, що кілька разів брав участь у роботі над списком санкцій Євросоюзу.

Приватні особи можуть оскаржити свої імена у санкційному списку в Європейському суді з прав людини. Тому, щоб не програти, Євросоюз має бути готовий публічно пояснити причини внесення людини або компанії до обмежувального списку. Саме тому в Європі намагаються не покладатися виключно на поради розвідки, не підкріпивши їх додатковою аргументацією.

“Підставою для внесення у список необов’язково мають бути свідчення або документи, які є у відкритому доступі. Головне, щоб папери були доступні для публікації в разі необхідності, тобто вони не повинні мати гриф “таємно”, – пояснює джерело.

Це, до речі, головна причина, чому санкційні списки ЄС проти Росії коротші, за аналогічні списки США, – там спокійно спираються на закриті дані.

Наприклад, до списку санкцій ЄС після отруєння Скрипаля потрапили лише четверо людей (усі працівники ГРУ, яке Британія публічно звинуватила в операції в Солсбері), тоді як США запровадили санкції ще й проти трьох російських науково-дослідних інститутів.

Американці написали, що мають “вагомі підстави вважати”, що ці НДІ пов’язані з розробкою хімічної зброї. Однак у відкритих джерелах доказів цієї інформації немає, тому в списку ЄС два з трьох цих НДІ не з’явились (ДержНДІОХТу додали до списку санкцій ЄС лише у жовтні 2020-го після інциденту з отруєнням Олексія Навального).

“Ті, хто працює над списком, діють максимально конфіденційно. Інформація про первинні – тобто довші версії санкційних списків та тих, кого і чому звідти викреслили або дописали, не повинна просочитися назовні. Також важливо, щоб жодні лобісти не дізналися, хто саме працює над списком, і не намагалися на них впливати”, – каже посадовець Євросоюзу.

З цієї ж причини – аби запобігти витоку – до складання списків намагаються не залучати сторонніх людей, на кшталт працівників НКО та недержавних дослідницьких центрів.

“Це, звичайно, кропітка робота. Але іноді її виконують в авральному режимі, – пояснює колишній дипломат у розмові з ВВС. – Пам’ятаю, як у 2014-му перелік росіян, яких наша країна пропонувала додати до списку санкцій ЄС, ми склали практично за ніч. Про те, що треба надати список, ми дізнались в кінці робочого дня. А до 10 години ранку наступного дня список вже мав лежати на столі у нашого керівництва”.

Як запроваджують та подовжують санкції

рубль і долар

Після того як всі охочі країни Євросоюзу склали свої списки, представники робочої групи знову збираються разом і визначають, які саме імена і/або підприємства увійдуть до фінальної версії документа.

Обмеження ухвалюють, тільки якщо їх підтримали всі члени Ради Європейського союзу. Зазвичай санкції запроваджують на рік, а потім подовжують.

Ухвалення і подовження європейських санкцій мають узгодити всі країни-члени ЄС, що нерідко призводить до проблем. Наприклад, санкції ЄС щодо білоруських посадовців пройшли через тривале узгодження – через Кіпр, який близько місяця блокував обмеження.

Ще у 2018 році Єврокомісія запропонувала, щоб рішення ухвалювала кваліфікована більшість, тому що деякі посадовці вважають, що вимога про консенсус обмежує спроможність ЄС швидко реагувати на міжнародні події. Але перехід на нову систему все одно мають підтримати всі держави-члени, тому це рішення досі не затвердили.

Втім, подовження санкцій не завжди викликає питання у міністрів закордонних справ ЄС.

“Мало хто знає, але те, на якому рівні погодили продовження санкцій, свідчить багато про що. Наприклад, якщо санкції подовжили на зустрічі міністрів закордонних справ країн ЄС, це означає, що були суперечки й розбіжності, і міністрам довелося їх вирішувати на найвищому рівні. Якщо ж рішення увалили рівнем нижче – то все було спокійно”, – каже європейський посадовець.

Якими бувають санкції?

Санкції діляться на:

  • комплексні, тобто такі, що повністю блокують будь-які види торговельних і фінансових операцій з цілими країнами (такі запроваджували проти Іраку та Югославії, зараз не використовують)
  • секторальні – зачіпають окремі галузі економіки та групи осіб (наприклад, заборона на інвестиції в інфраструктурні, транспортні, телекомунікаційні та енергетичні сектори Росії)
  • адресні – обмежують операції з окремими особами та/або компаніями

При цьому експерти, зокрема і в межах Євросоюзу, не мають однозначної відповіді на запитання, чи дійсно санкції сприяють демократичним змінам у країні проти якої їх запроваджують.

Російські державні ЗМІ час від часу розповідають про те, що економіка країни змогла перелаштуватися і майже не страждає від санкцій, ухвалених Євросоюзом у 2014 році.

Однак МВФ підрахував, що з 2014 року західні санкції стримували економічне зростання Росії на 0,2% на рік.

Путін і Бортніков
Підпис до фото, З 2014 року під санкціями Євросоюзу перебувають десятки російських посадовців, близьких до Володимира Путіна. Серед них – голова ФСБ Олександр Бортніков

Експерти також підрахували втрати Євросоюзу. За їхніми даними за 2019 рік, втрати країн Заходу від санкцій склали 42 млрд доларів, або 0,3% прогнозованого експорту. 92% цих втрат припали на ЄС, а 38% загальних втрат – на Німеччину, яка у 2014-2015 роках втрачала по 667 млн доларів щомісяця.

При цьому загальний збиток Заходу лише на 13% можна пояснити російськими контрсанкціями. Решта 87% – результат так званого ефекту “дружнього вогню”, тобто побічної шкоди, завданої ненавмисно самим собі.

Приблизний консенсус експерти знаходять у тому, що чим суворіший режим у країні, тим менше на нього впливають санкції. Принаймні, у короткостроковій перспективі. Це пояснюють тим, що владні еліти авторитарних і тоталітарних режимів, зазвичай, більше замкнені на собі та менше інтегровані у міжнародну спільноту.

Ба більше – санкції часто дають авторитарним лідерам підстави говорити про необхідність консолідації та мобілізації суспільства для протистояння зовнішньому тиску.

Персональні санкції також викликають багато запитань. Найчастіше це заморожування європейських рахунків, якщо такі є, та заборона на в’їзд до Євросоюзу. Щоправда, у багатьох учасників санкційних списків не було рахунків у ЄС, та й подорожували вони до Європи доволі рідко.

Попри це, посадовці ЄС не сумніваються у користі адресних санкцій – вони просто пропонують інакше розцінювати ефект.

“Ми переконалися, що особисті санкції працюють найкраще. Провладна еліта не може їх не відчути, тому що вони діють напряму: наприклад, на можливості конкретних людей вільно пересуватися Європою. Однак санкції – це не торговельний, не економічний, а зовнішньополітичний інструмент. В них завжди зашита відповідь на запитання про те, як їх зняти”, – пояснює співрозмовник ВВС в структурах Євросоюзу.

Наприклад, частину санкцій ЄС щодо Росії можуть зняти після виконання Мінських угод.

Обмежувальні списки періодично змінюють (найчастіше в бік подовження), і в різний час з 2014 року до них потрапляли десятки російських посадовців, бізнесменів, політиків і підприємств.

Що буде з санкціями Євросоюзу після брекзиту?

матрьошки і парламент

Ще рік тому майбутнє санкцій, ухвалених спільно з Євросоюзом, дуже турбувало британський парламент. Він намагався зрозуміти: наскільки ймовірним є те, що після брекзиту санкції не зачіпатимуть рахунки у британських банках, і цією можливістю можуть скористатися небажані особи?

Тодішнього заступника голови британського МЗС Алана Данкана запросили до парламенту. Тоді він мав мало підстав для підтвердження своєї позиції, але запевняв, що Британія намагатиметься зберегти санкції, ухвалені під час членства в ЄС, та перенесе їх у своє внутрішнє законодавство. Зокрема, мова йшла і про санкції проти Росії.

Одна з важливих проблем для Британії торкалася не до законодавства, а практичного застосування санкцій. В Британії, на відміну, наприклад, від США, де цим опікується мінфін, немає єдиного органу, куди бізнес-спільнота може звернутися за роз’ясненнями.

Бізнесмен російського походження, що працює у Британії й Росії, розповів ВВС, що британські компанії часто опиняються у глухому куті через санкції щодо їхніх російських партнерів.

Британія розширила список санкцій, додавши туди президента Білорусі Олександра Лукашенка та інших білоруських посадовців, причому Лондон зробив це раніше за своїх колишніх “колег” по ЄС, які продовжували узгоджувати можливі санкції.

Незабаром після цього Британія самостійно запровадила санкції проти Росії через отруєння Навального – це відбулося одночасно з санкціями ЄС.

Попри те, що Британія тепер діє окремо від ЄС, співрозмовники ВВС відзначають, що з багатьох питань зовнішньої політики позиції Лондона і Брюсселя збігаються.

і

RSS музеї україни

  • Волинський скансен пише Президенту. Музей нищать…
    ВІДКРИТИЙ ЛИСТ   ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ п.ЗЕЛЕНСЬКОМУ В.О.          Охорона об’єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що закріплено в Законі України “Про охорону культурної спадщини“. В Україні її культурно-історична пам’ять невідривно пов’язана з об’єктами нерухомої спадщини, що несуть в собі етнічні коди нації, втілюють її ідентичність, ідеали […]

натисни – підтримай

цікаве