Москва. Кремль. Путіну.

 

Саме за такою адресою слід направляти для звітності опуси деяких кропивницьких журналістів. До речі, оплатна відомість, для декого за місцем роботи та проживання. Так воно своєчасно пройтися по проукраїнських опонентах-краєзнавцях та взяти інтерв’ю у проросійських дослідників старовини. Бо слів з історії не викинеш – це таке пояснення напрямку роботи.. Гарне філософське пояснення, і ніби “своєчасне”. А за вікном шоста осінь  україно- російської війни. А ми гарні хлопці досліджуєм історію російської колоніальної фортеці, пишаємося здобутками  і  на весь світ через ЗМІ віщаємо про це за підримки і допомоги своїх же проросійських журналістів.   Така собі своєчасна, і зовсім нешкідлива в ідеологічному плані робота. А десять років тому, коли не було війни, і її заміняла псевдодружба з північним сусідом це робити було  якось ніколи, ну просто руки до цієї «корисної» роботи не доходили.

А  далі текст автора і палкого “патріота” України з видання «Україна-центр».

Перший план, або Як відтворити фортецю?

Нещодавно в соціальних мережах один місцевий краєзнавець поширив інформацію, з якої виходить, що займатися історією фортеці Святої Єлисавети не потрібно, навіть шкідливо, через її нікчемність як з національного погляду, так і з фортифікаційного, а також історичного. Така постановка питання не може викликати нічого, окрім співчуття, адже лише знання історії, а не її заперечення, робить нас нацією.

На щастя, пошуки фахівців не припиняються, і ми можемо говорити навіть про відкриття, зроблені кандидатом історичних наук, завідувачем кафедри Центральноукраїнського державного педагогічного універститету ім. В. Винниченка Олександром Чорним. Він закінчив роботу з реконструкції кількох планів фортеці Святої Єлисавети.

– Пане Олександре, деякі краєзнавці, назвемо їх так, почали кампанію проти збереження пам’яті про фортецю Святої Єлисавети. Що скажете?

– Як історик, можу сказати одне, що повернутися назад і щось змінити неможливо, оскільки це було в історії нашого міста, тому минуле потрібно вивчати й зрозуміти. І це не просто на рівні тез «збудували чи добудували», а на рівні масиву подієвої історії довкола цього об’єкту, починаючи від самої ідеї будівництва й закінчуючи озброєнням.

– Що нового знайдено в документальному плані?

– Справа в тому, що, як тільки з’явилася ідея будівництва земляної твердині, переважна більшість документів, це було й тоді, у середині XVIII століття, осідали в архіві воєнного управління, в архіві Сенату, в архіві Військової колегії тощо. Ці документи, тобто плани, виготовлялися від руки та в єдиному екземплярі, тому потрапити сюди не могли. Коли створювалася система центральних архівів, всі, будемо говорити, найсмачніші документи, які знаходились в архівах, були направлені в центр, тобто в Москву, Санкт-Петербург, Київ, і якщо вони збереглися, то там вони й до сьогоднішнього дня. Тому ці документи нашим краєзнавцям не те що недоступні, а навіть невідомі. Тому в нас починаються домисли й фантазії. І, як правило, в основі домислів лежить критика «Історичного очерку Єлисаветграда» Олександра Пашутіна та інших джерел, знайдених, зокрема, у статистичних описах Апполона Скальковського, Олександра Шмідта та інших. Ці домисли варіюються та повторюються, ніби три акорди, під які можна співати будь-яку пісню.

– Але ви продовжуєте пошуки?

– Так, тому що наше місто не має історії, написаної від початку. У зв’язку з цим у нас періодично виникають дискусії про первинність фортеці чи міста, існування козацьких зимівників та начебто негативний вплив фортеці на колонізацію краю. Але ці домисли можуть тривати безкінечно. Це приблизно як дискусія про первинність яйця чи курки.

– Спочатку був план?

– Так, у нас спочатку був план фортеці. На сьогоднішній день у Російському державному військово-історичному архіві є 44 плани фортеці, тобто фортеці й фортштадта, фортеці та міста, які охоплюють період з 1753 по 1804 рік. На цих планах є зміни, доповнення та перебудови, бо фортеця будувалася аж до початку 60-х років.

– А скільки планів фортеці доступні нам на даний час?

– На цей момент нам доступні всього-навсього 5 планів з 44-х. Унікальність цих планів у тому, що в них є розрізи валів, вони виконані в кількох проекціях, з відповідними позначеннями та відповідним масштабом. Їх можна використовувати для створення більш точних моделей.

– А що можна сказати щодо якості матеріалів?

– По якості картографічної роботи вони досить добрі, але! Але ми оригіналів не бачили, бо ці 5 планів – з колекції Анатолія Лук’яновича Губенка, колишнього головного архітектора міста. Якщо ці 44 плани простежити в хронологічній послідовності, ми можемо вийти на комп’ютерну реконструкцію, потім це може бути порівняльна характеристика, що коли збудували чи що було, а чого не було? Дуже цікавий план фортеці 1759 року з правками Манцеліуса (Йогана Людвіга) Івана Івановича, він зробив повністю картографічну зйомку й наклав на попередній план – що зроблено, а що не зроблено. Я аналізував цей план і скажу, що фортеця збереглася, єдине, що вали трішки втратили форму, осіли від часу й так далі. По його плану видно, що фортеця фактично була збудованою, але потребувала поновлення якихось елементів.

– Повернемось до вашого плану. Яке стояло завдання?

– Доступні плани копіювалися в радянський час, усі в чорно-білих кольорах, а я, з допомогою різних джерел і Інтернету, роблю кольорову реконструкцію, відновлюю та вичищаю втрачені лінії та надписи на перегинах аркушу або там, де вони були розірвані, як план 1753 року. Роблю фактично новий проєкт, але по старому кресленню.

– А рівень достовірності?

– Відтворений таким чином план абсолютно достовірний, я його розфарбовую, повністю повертаю граматику, відновлюю почерки для прочитання, і він зараз виглядає, як новий.

– А можна прочитати щось для прикладу?

– Будь ласка: «План прожекта крепости Святыя Елисаветы сочинен с некоторыми отменами против прежнего, который сомнением представлен мая 26-го дня 1754 года. Оный план против оригинала, который за рукой инженер-капитана фон Витвера в копии прислан, за ветхостию перекопирован и в сходстве сверял квартирмейстер Петр Морозин».

– Цікаво звучить мова документів тієї епохи…

– Мені допомагав Костянтин Шляховий, ми робимо це, щоб глибше пізнати історію нашого міста, особливо цих, перших років – що за чим, як це відбувалося?

– Щось відкрилося?

– Відкрилося. Серед наших істориків і краєзнавців укоренилася схема, що спочатку було звернення полковника, а згодом генерал-майора Хорвата про можливість переселення сюди сербів, які готові прийняти підданство; далі Жалувана грамота, далі доручення генерал-майору артилерії Глєбову про пошук місця; далі знайдене місце, далі будівництво, а далі – фортецю добудували чи не добудували? На цьому стоїть краєзнавчий світ міста. А в оцих подробицях ми бачимо, яким був початковий план будівництва фортеці, хто його зробив, є конкретне прізвище, є конкретний автор.

Важливо відзначити, що початковий план будівництва фортеці був змінений. Проєкт від 20 квітня 1753 року, який ніде не фігурував, має конкретного автора, Олександра Вейса. Але ось що цікаво! Спочатку фортеця планувалася на двоє в’їзних воріт, а фортецю збудували на троє воріт. На цей план з колекції краєзнавчого музею не звертали увагу, бо він був у плямах, в потертостях.

– Робочий?

– Так, робочий, тут підходить саме це слово. І там є прізвища, хто його перекопіював. На плані 1753 року були північні й південні ворота, і вони ніяк не називалися, ні бастіони, ні равеліни спочатку назв святих покровителів не мали, а от на плані 1754 року є троє воріт, прочитуються головні ворота, Троїцькі, які виходили на церкву. До речі, церква була центральною точкою, від якої йшли всі розрахунки, від якої йде планування плацу, йде планування 20-ти кварталів навколо плацу з відповідними позначками, що в якому кварталі має бути побудовано, підписані всі бастіони й равеліни. Тобто можна сказати, що це й був остаточний план 20 травня 1754 року, за яким відбувалися будівельні роботи.

– Це відкриття?

– В принципі, так, але ми не знаємо імені автора, лише прізвище – фон Вітверт. Але є інші документи нашого краю його авторства, де зазначено літеру «П», але яке це ім’я – невідомо. Але ми можемо говорити про персоніфікацію хоча б кресляра, якщо не архітектора.

– Що ще цікавого ви побачили?

– На цьому плані позначені відстані, є масштаб, тому можна робити конкретні прорахунки з переведенням в сучасні стандарти відстаней і розмірів.

– Тобто ми можемо вийти на 3D-реконструкцію, тобто тривимірну реконструкцію фортеці Святої Єлисавети?

– Можемо вийти на 3D, можемо вийти на будь-які реконструкції.

– Очевидно, 3 D-реконструкція найближча в перспективі, бо ми ж знаємо, що збираються робити таку реконструкцію існуючих історичних приміщень, а тут можна відтворити колишню фортецю, нехай і в зменшеній копії.

– Я думаю, що можна. Це абсолютно реально, бо в нас є кілька реконструкцій у фондах музеїв чи бібліотек, вони мають право на існування, але вони не точні. Зараз ми можемо говорити про точніші речі, і якщо хтось займеться 3D-реконструкцією, буде добре. Разом з тим, в матеріалах Губенка є креслення окремих об’єктів, тобто порохових погребів, адміністративних приміщень і так далі, тобто є деталізація.

– Ви почали, тепер слово за реконструкторами…

 Сергій Полулях

В шпигунських перепетіях  є такі поняття, як “агент в темну”, або ще агент впливу. То де це у нас і хто, не підкажете? Здається, з темного боку боку вже вийшли, івпливають не криючись…

і

RSS музеї україни

  • Синдром “Аресибо”
    Все, имеющее большие габариты, дает ощущение незыблемости, если не вечности, и по крайней мере, глядя на что-то огромное, всегда трудно поверить в то, что вот эта махина может погибнуть за считанные дни, часы или даже секунды. Тем драматичнее происходит эта самая гибель. Особый символизм, такого плана, имеет гибель огромного, для своего времени, парохода «Титаник». Никто […]

натисни – підтримай

цікаве