Є ті хто воюють і кладуть своє життя, життя своїх близьких і коханих, заради того, щоб в Україні існували міста, де відчинені ресторани та люди, що живуть у спокої. А є ті, хто вперто цього не помічає, бо це некомфортно.
Стоїть собі, наприклад, на дорозі у формі поліцейського та виписує штрафи. Зупиняє буси з написом 200 та питає, чи оформлена машина на частину та з якою метою ви перебуваєте в Одесі.
Після бусу 200 вони спиняють ваш джип, звідки ти виглядуєш у формі і кажеш ; “Хлопче, не гони собі, ми їдемо з похорону нашого командира назад на передову. Дай ми проїдемо”. На що він тобі махає циферблатом з вимірювання швидкості (як та називається?): “У нас є начальство, ви у нас уже шості. Ви спиніться, а потім розберемося”.
Потім якась лейтенантша у формі поліцейської виносить тобі мозок, що в неї є начальство та вона має демонструвати перед ним високий рівень виконавчості. Не може виписати на твоє прохання штраф, бо їм ще щось від тебе треба. Що саме, вони пояснить не можуть.
Натомість коли ти питаєш чи у вас чуваки в Одесі вже війна скінчилася, вони тобі розказують якусь х-ню замість того, щоб просто відпустити на поминальний обід.
І тільки після того коли ти влаштовуєш у відповідь сцену, як колись у часи коли я була громадською діячкою, записуєш їхні імена собі і нотатки на камеру – в них починає стискатися очко, і вони починають бігати перед тобою ніби всцикані.
Лейтенантша у поліцейській формі достукується тобі у шибку та каже: “Я сама жінка і розумію вас як жінку”, на що що ти їй кажеш: “Я солдат, а не жінка, якщо ви не розумієте, що таке солідарність з військовими – дайте мені спокій”.
Потім ця ж лейтенантша видає себе жертвою твоєї жорсткої відповіді собі. Бо намагатися виписати штраф автобусам з написом 200 та джипу що їде за ним – це трошки не ок.
Національна Поліція Одеси – ви дно, раз у вас біля алеї героїв на Західному кладовищі стоять на дорозі такі їбанати.
Може, зїздите з вашим культом начальства та малахольними лейтенантшами кудись де на мінах можна підірватися? І там позупиняєте прощальні кортежі бійців ЗСУ?
Цікаво, у мене буде хоча б один похорон товариша без пригод, де представники національної поліції не танцюватимуть навколо мене танець з бубном, циферблатами, бюрократичними пісюльками, штрафами і протоколами?